Дистанційне 10 клас

10 клас

10-Б

Моріс Метерлінк. «Синій птах».

1.Переглянути в блозі вчителя с. «Дистанційне 10»  презентації та додатковий матеріал. 2.Опрацювати за підручником матеріал на  с.210-214. 3.Переглянути фільм за п’єсою «Синій птах». 4.Виконати письмово завдання на с.216:№9,16,17.(Скористайтесь м-лом с.217)

20.03 по23.03 Під час канікул

	Ш.Бодлер,П.Верлен. Поезія.	Опрацювати за підручником:с.172 -175;187 190 та створити за біографією стрічку подій (див.блог учителя).На вибір – одну. Вивчити вірші  напам’ять: с.175-178 «Альбатрос». С.191 – «Осіння пісня». Законспектувати: с.183 «Про сугестію»,с.182 – символізм. Опрацювати інформаційний плакат на с.193 (завдання №6).	16 03 по23.03
		Для зворотнього зв’язку створені  класи. Приєднуйтесь через Googl- додаток  Classroom – код  доступу 10- Б  aqlf5l2

Gf 51.1. from valentina2017

Nhyy 53.1 from valentina2017

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА  ТЕКА

Картка 1

Декаданс ( від фр.”decadance” – “занепад”) узагальнена назва кризового світосприйняття, яке виявляється в літературі, мистецтві, культурі. Серед дослідників немає єдиної точки зору щодо декадансу: одні вважають, що це літературний напрям, інші – течія або стиль. Досить авторитетною в літературознавчих колах є думка Д. С. Наливайка, який визначив декаданс як кризове світосприйняття, що виявляється в різних художніх напрямах, стилях, течіях, поєднуючи різноманітні елементи, щоб відтворити трагічний стан людини і світу. З історико-літературної тоски зору декаданс може бути сприйнятий як “повторне” (постсентименталістське і постромантичне), але видозмінене відповідно до нових умов           ( суспільних, світоглядних, естетичних) відкриття “людської душі”.

     Колискою декадансу стала Франція. Історичний грунт і сутність декадансу так охарактеризував російский митець М. Горький  в статті “Поль Верлен і декаденти”: “Тоді у Франції створилася хвиля песимізму, настрої відчаю і втоми, естетизація смерті, гріха, хвороби, розпусти… Для поетів, драматургів, прозаїків наступила “присмеркова пора”, час втрати ідеалів і болісних розчарувань”. Уперше термін “декаданс” по відношенню до літератури використав поет Т. Готьє у 1869 році у передмові до книги Ш. Бодлера “Квіти зла”. Цим терміном Т. Готьє визначив сутність умонастроїв, “кризовість духу” певної частини творчої інтелегенції. Широковідомим цей термін стає у 80-х роках, оскільки саме тоді починає друкуватися журнал “Декадент”.

Картка 2

     У центрі декадентської літератури  стоїть людина (декадентський герой), яка відчуває свою відчуженість у світі, втратила моральні ідеали, духовні орієнтири, віру в майбутнє. Єдина дія, на яку вона здатна, – це “пристрасна нудьга” ( за словами французького письменника П. Клоделя). Ліричний герой літератури декадансу віддає перевагу самозаглибленню та самоспогляданню. Основними мотивами митців-декадентів були сум, відчай, розчарування, песимізм. Улюбленими темами стають згасання життя, підкреслена емоційна вразливість, що стає джерелом витончених переживань. За визначеннями критика Л.Тайада, декаденти – це “покоління, яке співає і плаче”: плаче від “прози життя”, а співає, щоб не втратити “сердечного настрою”, хоча серце вже перетворилося на “кладовище нездійснених мрій і надій”. Цей мотив прослідковується в творчості П. Верлена, А. Самена, А. Реньє та ін. Одним із провідних мотивів декадансу є утвердження ролі мистецтва, його переваги над реальністю.

     Декаденти шукають відповідні форми для відображення розгубленості і духовної напруги.  Поетика декадансу в літературі  базується на поєднанні різних напрямів, течій, стилів. Прикладом може бути зв'язок з романтизмом, від якого декаданс взяв розчарування в дійсності, неприйняття оточуючого суспільства, прагнення втекти від недосконалого життя у світ краси, мрії, екзотики, містики. Своєрідним маніфестом декадентів прийнято вважати роман К. Гюїсманса “Навпаки”, який називають “молитовником нової (декаденської) естетики”. Відомий англійський письменник О. Вайльд називав цей твір кращим із прочитаних ним творів.

     “Використання різних напрямів і стилів  в епоху декадансу засвідчило різнопланові шукання мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст., яке поступово наближалося до кардинальної зміни естетичної системи і появи модернізму”.( За Ніколенко О.М.).

 

 Літературознавча тека

Імпресіонізм – (від франц. impression — враження) — літературно-мистецька течія раннього модернізму, яка відзначається ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань. (За О. М. Ніколенко)

     

Характерні ознаки імпресіонізму в літературі:

Ö суб’єктивність зображення;

Ö підкреслений ліризм;

Ö різнобарв’я тропів, які створюють певний настрій, посилюють емоційність почуттів і вражень;

Ö фрагментарність описів ( як правило, це мить внутрішнього буття);

Ö гра кольорів та відтінків, злиття звуків і кольорів, слів і звуків, слів і барв;

Ö вишукана мелодика творів;

Ö витонченість поетичного письма;

Ö широке використання натяків, асоціацій, техніки уривчастих штрихів та ін.

( За Ніколенко О.)

Асонанс –  концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, що створює ефект милозвучаття, який набуває особливого змісту в поєднанні з алітерацією.

Алітерація – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних з метою підвищення інтонаційної виразності вірша та емоційного поглиблення його смислових зв’язків. Особливий художній ефект поетичного мовлення досягається сполученням алітерації з асонансом. 

Ключові текстові одиниці –  мовні одиниці різного рівня (перш за все слова), які набувають у літературному творі значного нарощення значення, узагальнено-символічну забарвленість,  займають провідну позицію у мовленнєвому втіленні художнього задуму митця, виконують важливі текстотворчі функції та характеризуються високою інтенсивністю вживання в одному творі митця. ( За Ю. Горідько)

 

 

 

Декаданс: виникнення і сутність

Декаданс – узагальнена назва кризового світосприйняття к. ХІХ – поч.ХХ ст.
Декадентський герой	Основні мотиви	Основні теми	Особливості поетики	Представники
Почуття відчуженості у світі; втрата моральних ідеалів, духовних орієнтирів, віри в майбутнє; перевага – самоспогляданню і самозаглибленню	Сум Відчай Розчарування Песимізм	Згасання життя Емоційна вразливість як джерело витончених переживань	Поєднання різних напрямів, течій, стилів	П.Верлен А. Самен К. Гюїсманс та ін.

Модернізм ( фр. modern – сучасний, найновіший) — загальна назва літературно-мистецьких течій, напрямів, шкіл кінця ХІХ – початку ХХ століття нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення  традиційних форм та естетики минулого. В історії розвитку модернізму виділяють два етапи: ранній (символізм, імпресіонізм, неоромантизм) та зрілий (футуризм, сюрреалізм, еспресіонізм, імажизм та ін.)

Основні риси модернізму:

Ö особлива увага внутрішньому світу особистості;

Ö орієнтація на вічні закони філософії буття і мистецтва;

Ö надання переваги творчій інтуіції;

Öсправжні знання дає поезія, яка здатна одухотворити світ, проникати у найінтимніші   глибини існування особистості;

Ö схильність до містицизму, підсвідомого;

Ö прагнення відкрити вічні ідеї, що можуть перетворити світ за законами краси й мистецтва;

Öстворення нової художньої реальності, експерименти з нею як засіб усвідомлення внутрішніх законів буття.

Символізм – 1) тип творчості, художнього сприйняття та відбиття дійсності у символічних формах; певною мірою в такому значенні символізм притаманний мистецтву взагалі; 2) одна із течій раннього модернізму, в якій широко застосовується художній символ, що є знаком мінливого “життя душі” і пошуку “вічної істини”, суттєвим моментом буття, основою художнього світу.                

Символ  ( грецьк. symbolon – прикмета, ознака, умовний знак, натяк) – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську наповненість, тяжіє до певного узагальнення; відображає процес активного претворення внутрішнього на зовнішнє; завжди має переносне значення; багатозначний знак. (За Ніколенко О.М.)

Символ …є формою поетичної абстракції, засобом у відчутних формах давати те, що не дано у відчуттях…

…Це метафора, в якій конкретним членом є предметно-чуттєвий світ, а абстрактним – духовний світ, людська душа…На другому плані, за предметами, ховаються ідеї, абстракції, що зростають у значенні, підпорядковуючи собі предметні образи, перетворюючи їх у символи. ( За Наливайком Д. С)

Інтуїтивізм (від  лат. іntuitivo – уява, споглядання) – в літературознавстві: напрям, що абсолютизує інтуіцію як момент безпосереднього осягнення світу завдяки творчій фантазії, яка сприяє його естетичному сприйняттю й оцінці. 

(За Ніколенко О. М.)

Сугестивність ( лат.suggestio – натяк, навіювання) – один з найважливіших принципів символістської поезії; створення таких образів і символів, які навіювали певні настрої, асоціації та аналогії. Французькі символісти давали змогу читачам самим “домислити і завершити написане”. Поетичні твори навіювали певні настрої, думки і підказували шлях до світу вічних ідей.

Основні засоби сугестії в поетиці символізму:

Ö імпресіоністичність зображення ( фіксація вражень і переживань від подій, а не опис самих подій);

Ö музикальність (асонанси, алітерації, дисонанси, рефрени, ритм);

Ö синкретизм відчуттів (звукових, зорових, дотикових,асоціативних, образних тощо);

Ö активне використання оксюморонів;

Ö застосування прийому контрасту, антитези як стуктуротворчого, смислотворчого елемента;

Ö використання затемнених парадоксальних метафор.

                 

Метамова – це мова вираження глибинної сутності предметів та явищ, приховані символічні зв’язки між словами, змісту зі звуком і ритмом, поєднання слова з музикою для творення цілісного уявлення про людину і світ, відродження гармонії.

Синестезія ( в перекладі з грец. “одночасне відчуття”) – художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких, асоціацій. Випливає з природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття (колір, звук, запах), що приводить до синтезу кількох відчуттів.

 (“Літературознавчий словник – довідник”)

КАРТКИ-ІНФОРМАТОРИ ДЛЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОГО ПРАКТИКУМУ

Картка-інформатор 1

“П’яний корабель” став новаторським явищем у тогочасній французькій літературі. Тому він має безліч інтерпретацій, викликаючи різні асоціації у читачів. Одні бачать у вірші бунт проти сірої буденності, інші – аналогію з подіями Паризької комуни, дехто утверджує думку, що автор передбачив тут свою долю, а є й такі, хто вбачає у творі філософсько-естетичну концепцію поета, його ставлення до мистецтва й життя. “П’яний корабель” – незвичайний і багатозначний вірш, який кожне покоління трактує по-своєму.

                                                                                                             О.М. Ніколенко

Картка-інформатор 2

Корабель, що збився з курсу і втратив управління, -- це символ поетичного “я”, втілення внутрішнього стану людини, що заблудилася, збилася з дороги, заплуталася в манівцях життя. Художнього ефекту досягнуто: це “я”, що стало безпомічним кораблем, справляє гнітюче враження, трагедія зрима.

                                                                                                                О. Паламар

Картка-інформатор 3

Поетичний текст переобтяжений зоровими образами і мовними тропами, безпосередні враження зливаються з абстактними поняттями…У заключних рядках злиття корабля з ліричним “я” поета стає повним. Межі особистості зникають, так само як втрачаються межі оточуючого простору і часу…

                                                                                                              А. Градовський

Картка-інформатор 4

Як і в поезіях Бодлера, у творі “Пяний корабель” Рембо морська стихія поєднує “жах життя” та “екстаз життя”, потворне і прекрасне, високе і низьке. У поезії все надто містично…

                                                                                                          К. Таранік-Ткачук